Author Archive by "АУРУМ ЛЕКС"

07.02.2021

ЩО НЕОБХІДНО ЗНАТИ У РАЗІ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ НЕРУХОМОСТІ

Першим кроком для купівлі-продажу нерухомості є перевірка відсутності перешкод для продажу

Відповідно Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України  № 296 (далі – Порядок № 296) при підготовці до посвідчення правочинів про відчуження нерухомого майна нотаріусом перевіряється відсутність заборони відчуження, обтяження нерухомого майна іпотекою, арешту майна, шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Договори про відчуження майна платником податків, активи якого перебувають у податковій заставі, посвідчуються за умови письмової згоди відповідного податкового органу, а при наявності обтяження іпотекою для укладання договору купівлі-продажу вимагається згода іпотекодержателя, якщо продаж не заборонений іпотечним договором.

Звертаємо увагу на те, що покупець має можливість самостійно перевірити наявність заборон, отримавши інформацію з реєстрів на сайті он-лайн будинку юстиції.

 

Другим кроком є  підготовка всіх необхідних документів для відповідного правочину.

Для продажу об’єкта нерухомості продавцю необхідно підготувати такий пакет документів:

  • документ, що посвідчує особистість (паспорт);
  • реєстраційний номер облікової картки платника податків(ідентифікаційний код);
  • свідоцтво про народження дітей;
  • статут, виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань та документи, що підтверджують повноваження органів та/або посадових осіб;
  • дозвіл органів опіки та піклування на відчуження нерухомого майна в інтересах неповнолітніх дітей або недіє­здатних, з обмеженою дієздатністю громадян;
  • свідоцтво про шлюб або про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть чоловіка/дружини (у разі якщо продавець перебуває (перебував) у шлюбі);
  • заява (згода) чоловіка/дружини на продаж об’єкта нерухомості, що перебуває у спільній власності подружжя;
  • заява учасників спільної часткової власності про відмову від здійснення права переважної купівлі частки майна, що продається, або письмове повідомлення усіх інших учасників спільної часткової власності (як фізичних, так і юридичних осіб) про свій намір продати свою частку іншій особі у разі продажу частки у праві власності на нерухоме майно;
  • технічний паспорт на об’єкт нерухомості;
  • експертна грошова оцінка нерухомого майна;
  • документ, що посвідчує право власності фізичних чи юридичних осіб на нерухоме майно;
  • витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку при відчуження земельної ділянки, а при відчуженні дому без земельної ділянки – розмір та кадастровий номер.

Також, сторони повинні пам’ятати про те, що фізичні особи мають право проводити розрахунки між собою готівкою до 50 тисяч гривень, якщо сума більше – розрахунки повинні здійснюватися тільки в безготівковій формі.

При відчуженні нерухомості Продавець повинен сплати податок на доходи фізичних осіб.

Відповідно до ст.ст. 167.2, 172.2 Податкового кодексу України  (далі – ПКУ) ставка податку складає 5% від ціни зазначеної в договорі купівлі-продажу, яка не може бути нижче оціночної вартості такого об’єкта.

Згідно ст. 172.1 ПКУ не оподатковується податком дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) нерухомості не частіше одного разу протягом звітного податкового року та за умови, перебування такого майна у власності платника податку понад три роки.

Звертаємо увагу на те, що це лише загальні питання. За більш детальною інформацією та консультацією  в АО «Аурум Лекс».

24.01.2021

ОСОБЛИВОСТІ РОЗІРВАННЯ ШЛЮБУ В УКРАЇНІ

В Україні розірвання шлюбу здійснюється органами державної реєстрації актів цивільного стану (надалі – РАЦС) або в судовому порядку.

Випадки розірвання шлюбу органами РАЦС:

Шлюб припиняться за спільною заявою подружжя, у яких не має дітей (стаття 106 Сімейного кодексу України).

Для оформлення розлучення подружжю необхідно звернутись до органів РАЦС за місцем реєстрації (прописки) одного із подружжя з паспортами та подати спільну заяву про реєстрацію розірвання шлюбу.

Якщо один з подружжя є переселенцем, відповідно, звернення в органи РАЦС можливе за місцем його фактичного проживання. Статус переселенця підтверджується довідкою переселенця.

Між подачею заяви про розлучення та розірванням шлюбу повинен пройти місяць, протягом якого подружжя має право відкликати свою заяву. Якщо за місяць ніхто з подружжя не передумав, вони повинні з’явитись в РАЦС в призначений час для реєстрації розірвання шлюбу.

 

Шлюб припиняється на підставі заяви одного з подружжя, якщо інший з подружжя визнаний безвісно відсутнім або недієздатним  (стаття 107 Сімейного кодексу України).

Трапляються випадки, коли один із подружжя, з поважної причини (закордонне відрядження, тяжка хвороба та інше) не може подати заяву до РАЦС, в такому випадку дійсність його підпису на заяві повинна бути нотаріально засвідчена.

Розірвання шлюбу органами РАЦС можливе за відсутності одного з подружжя, але для цього необхідно подати заяву, в якій зазначити, що чоловік (дружина) згоден (на) на реєстрацію розірвання шлюбу за його відсутності.

Факт розірвання шлюбу в РАЦС підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу.

За наявності у подружжя неповнолітніх дітей, розірвання шлюбу можливе тільки в судовому порядку, шляхом подачі позову до суду.

Розірвання шлюбу в судовому порядку, підтверджується рішенням, яке суд самостійно направляє в орган РАЦС для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Також, слід пам’ятати про те, що заборонено подавати позов про розірвання шлюбу, в разі вагітності дружини та протягом 12 місяців після народження дитини.

Зазначена норма не поширюється на випадки, коли батьківство визнане іншою особою, а також коли є рішення суду про виключення даних про батьківство зі свідоцтва про народження дитини, що набрало законної сили.

При розірванні шлюбу, подружжю не обов’язково змінювати прізвище, що виключає необхідність зміни ряду документів (паспорт, ідентифікаційний номер та інше).

Майнові питання при розірванні шлюбу, а також питання, пов’язані з визначенням місця проживання та утриманням дитини можна вирішити шляхом укладення відповідного договору посвідченого нотаріусом (шлюбний контракт, договір про виховання та забезпечення дитини) або в судовому порядку.

В договорі про виховання та забезпеченні дитини важливо передбачити наступне: місце проживання дитини, обов’язки батьків по вихованню, режим спілкування, розмір та строки виплати матеріального забезпечення. Також, в договорі бажано визначити розмір та порядок виплати аліментів, що в майбутньому позбавить від необхідності стягнення їх в судовому порядку. В такому випадку, підставою для стягнення аліментів буде виконавчий напис нотаріуса.

Для полегшення вирішення питання, пов’язаного з поділом майна, набутого під час шлюбу, подружжю до укладення шлюбу бажано укласти шлюбний контракт, в якому визначити правовий режим майна, набутого під час шлюбу.

Якщо подружжя не хоче спільно проживати до розірвання шлюбу, вони можуть звернутись до суду з заявою про встановлення режиму окремого проживання. Перевагою подачі такої заяви є те, що майно, набуте за цей період не буде спільним, та не буде підлягати розподілу при розлученні.  Також, якщо через 10 місяців окремого проживання народиться дитина, вона не буде вважатись дитиною чоловіка.

Слід пам’ятати про те, що не підлягає поділу майно, яке належить одному з подружжя на праві особистої приватної власності, а саме: майно набуте до шлюбу, за особисті гроші, на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а також земельна ділянка і житло, придбані під час приватизації.

Не зважаючи на те, що така практика у нас не поширена, хотілось би зауважити, що більшість проблем, які виникають при розлученні, можна було б запобігти шляхом укладення шлюбного контракту. Більш того, сам процес складення шлюбного контракту може сприяти формуванню більш відповідального підходу до вирішення питання про створення сім’ї, що буде запорукою її збереження в майбутньому.

І це тільки основні моменти, на які варто звернути увагу. Тому ми радимо звернутись до фахівців, які зможуть надати індивідуальну кваліфіковану допомогу саме в Вашому випадку.

14.01.2021

ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ПОДАТКОВИХ ПЕРЕВІРОК У ПЕРІОД КАРАНТИНУ

З метою зменшення негативного впливу поширення коронавірусу COVID-19 та нейтралізації негативних наслідків зниження ділової та економічної активності в Україні, Верховною Радою України були прийнято відповідні зміни до Податкового кодексу України (далі – ПКУ).

Так, п. 52-2 Підрозділу 10 Перехідних положень ПКУ установлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, крім;

  1. документальних позапланових перевірок, що проводяться на звернення платника податків;
  2. документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктами 78.1.7 та 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 ПКУ, а саме коли:

– розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків;

– платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V ПКУ, та/або з від’ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від’ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень;

  1. фактичних перевірок в частині порушення вимог законодавства в частині:

– обліку, ліцензування, виробництва, зберігання, транспортування та обігу пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів;

– цільового використання пального та спирту етилового платниками податків;

– обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками;

– здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених підпунктами 80.2.2, 80.2.3 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПКУ.

Інформація про перенесення документальних планових перевірок, які відповідно до плану-графіку проведення планових документальних перевірок мали розпочатися у період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину не були розпочаті, включається до оновленого плану-графіку, який оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, протягом 10 календарних днів з дня завершення дії карантину.

Документальні та фактичні перевірки, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними, тимчасово зупиняються на період по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину. Таке зупинення перериває термін проведення перевірки та не потребує прийняття будь-яких додаткових рішень контролюючим органом.

Важливим також є те, що на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, зупиняється перебіг строків давності, передбачених статтею 102 ПКУ.

Камеральна перевірка податкової декларації (крім податкової декларації з податку на додану вартість) за звітні (податкові) періоди березень – травень 2020 року, або уточнюючих розрахунків (крім уточнюючих розрахунків з податку на додану вартість), що були подані платниками податків протягом березня – травня 2020 року, може бути проведена лише протягом 60 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, – за днем їх фактичного подання.

07.01.2021

ПОРЯДОК СПЛАТИ СУДОВОГО ЗБОРУ ЗА ОСКАРЖЕННЯ ПОСТАНОВИ ПРО АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Відповідно до  ст. 40-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП),  судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення, у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення, сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється Законом України «Про судовий збір».

В той же час, відповідно до ст. 288 КУпАП зазначено, що особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.

Тобто, на законодавчому рівні одночасно закріплено звільнення від сплати державного мита та необхідність сплати судового збору особою щодо якої судом винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності.

В той же час, Постановою Верховного суду від 18 березня 2020 р. у справі № 543/775/17 Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої правової позиції щодо сплати судового збору та вказала, що: «Чинне законодавство містить ставку судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення та подальшому оскарженні позивачем та відповідачем судового рішення».

Тобто, відповідно до зазначеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сплачувати судовий збір за оскарження постанови про адміністративне правопорушення – необхідно.

Таким чином, у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України «Про судовий збір», які пільги за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.

З огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення, за подання позовної заяви підлягає сплаті судовий збір, який складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи той факт, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду є обов’язковою для врахування судами, в силу ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відтепер за подання апеляційної скарги необхідно оплачувати судовий збір у розмірі 150% ставки, що сплачувалась при поданні позовної заяви.

За таких умов, оскарження постанов про накладення адміністративного стягнення втрачає економічний сенс. Водночас, якщо рішення про накладення стягнення є протиправним, оскаржувати його варто і потрібно з метою відновлення порушених прав та доведення відсутності в діях особи складу адміністративного правопорушення.